«Ми йдемо у школу!» Із яким відчуттям промовляєте ви ці слова? Із ностальгічним сумом (як швидко летять роки!), з гордістю (який великий уже), з надією (стане старшим, серйознішим, відповідальнішим), з побоюванням (шестирічки такі маленькі), із запитаннями (Чи готові ми до школи? Що я можу зробити, щоб полегшити цей нелегкий і відповідальний крок?)

Коли поняття «шкільна зрілість» з’явилося вперше, то ґрунтувалося воно насамперед на фізичних параметрах: вік, вага, зріст, зміна зубів. Відтоді минули десятиліття, і нове покоління – розвинуте, розумне, але дисгармонійне і в більшості зі слабким здоров’ям вимагає іншого підходу.

Здоров’я

         Батьки цілком у змозі виявити і вилікувати до 1 вересня все, що може викликати у дитини погане самопочуття і відповідний пригнічений настрій. За потреби проведіть корекцію зору й постави, нормалізуйте травлення. Тільки не  розтягуйте неприємні процедури на все літо – вашій дитині потрібен час і для відпочинку, і для нових прекрасних емоцій та вражень.

         А ваші нелегкі зусилля хоч і не гарантують відсутність дитячих хвороб на весь рік, зате створять майбутньому першокласнику резерв сил, бадьорості і позитивного настрою.

Інтелект

         Уміння читати і писати не є обов’язковим для школи. А ось готовність до оволодіння цими навичками – потрібна. Для цього у дитячому садочку вивчаючи звуки і літери, склади, цифри, лічбу у межах десяти, основні кольори та геометричні форми, готують руку дитини до письма. Якщо ж малюк не відвідує дитячий садок, то батьки повинні самостійно навчити його всьому, використовуючи малювання, вирізання, ліплення, пальчикові та розвивальні ігри, звичайну і геометричну мозаїки, кубики, конструктори, настільні ігри, а також розповідаючи про оточення, читаючи книги. Поговоріть із дитиною про сім’ю, природу, пори року, цікаві професії, магазини та аптеки, транспорт і житло, одяг та їжу. Словом, про все цікаве.

         Під час бесід із дитиною зверніть увагу і на те, як вона говорить. Допоможіть їй правильно і послідовно викладати свої думки. Але не забувайте, що логічне мислення ще не властиве шестирічкам, у них переважає мислення конкретне, наочне, образне, а також міфологічно-казкове світосприйняття. Не поспішайте, не розчаровуйте дитя і не насміхайтеся над ним.

Воля

         «Хочу» і «потрібно». Здатність розрізняти ці поняття формують до 6-7 років. Цей психологічний процес називається мимовільністю або саморегуляцією і проявляється у подоланні страху чи небажання, у терпінні (болю або неприємностей), у виконанні прохань дорослого (навіть наперекір власному бажанню), у підвищенню контролю над своїми рухами – більш точними стають дитячі малюнки, більш гармонійними – танці. Дитина вчиться ставити перед собою мету, приймати рішення, намічати план дій, реалізовувати його й оцінювати результат. Якщо малюк не доводить справу до кінця – доробіть не за нього, а разом із ним, разом і оцінюйте результат. Поступово виокреміть коло обов’язків по господарству, які дитина буде виконувати самостійно.

         До виховання волі також належить розвиток уваги і пам’яті, який, звичайно ж, найкраще відбувається у грі, коли потрібно зрозуміти правила, запам’ятати дотримуватися їх.

Емоції

         У 6-7-річному віці розпочинає формуватися найтонша структура емоційної сфери, яку узагальнено називають моральністю. Дитина тільки починає орієнтуватися у своїх вчинках і поведінці, зважаючи на думку інших людей, вчиться внутрішньому самоконтролю і самооцінці (на заміну зовнішнього контролю з боку дорослих, який домінував до цього).

         Однак вимагати від дитини зрілого альтруїзму й відповідальності ще ранувато, а ось підтримати варто, тому розвивайте довірливе і безкорисне, емоційно-позитивне спілкування з дитиною. Пограйтеся з нею у зміну ролей, доручивши бути мамою, татом, вчителем, контролером або суддею. Зверніть увагу дитини на моральні колізії казок і прислів’їв, обговоріть та поясніть їй образи та алегорію.

Соціум

Дуже важливо, чи вміє дитина увійти у нове суспільство, зав’язати нові контакти, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися при потребі, сказати дорослому (вчителю, вихователю) про свої потреби і проблеми. Саме для придбання цього цінного досвіду і варто відвідувати дитячий садочок хоча б рік до школи. Не зовсім повноцінною, але все-таки заміною можуть стати гуртки, секції, інші групові заняття. Але, крім спілкування з однолітками, важливі і стосунки у сім’ї, зі знайомими і незнайомими, а також значення, якого надають батьки спілкуванню та дружбі, з яким настроєм говорять про роботу чи навчання.

Особистість

         Під особистісною сферою розуміють неповторно-унікальну індивідуальність малюка – його характер, темп розвитку, манеру пізнання світу і взаємодію з людьми. Особистісна готовність до школи спирається насамперед на вольову. Але все ж бажання (або небажання) дитини іти в школу більш важливе.

         Педагоги-психологи називають це мотиваційною готовністю.

         «Хочу багато знати», «Навчусь сама книги читати», «Буду дорослим», «Стану розумним, як мій тато» − мотиви соціальні, властиві дошкільному віку. «Хочу форму гарну, новий пенал і портфель», «Там не потрібно спати вдень», «Піду зі своїм другом в один клас» − мотиви незрілі, поверхневі, але все-таки позитивні. Гірше, якщо дитина не хоче іти в школу. Тоді навіть за наявності необхідних умінь і навичок, високого рівня розвитку інтелекту, уваги і пам’яті дитині буде складно у школі.

         Як правило, причина виникнення цієї проблеми полягає у батьківському ставленні до школи, до навчання, особливо якщо не все гаразд із цим у старших дітей. Тому будьте уважнішими і залиште неприємні спогади для себе. Погортайте фотоальбоми і згадайте, що були і свята, і культпоходи, і виходи на природу, і грамоти за участь в олімпіадах чи конкурсах. Покажіть, розкажіть, почитайте разом, пограйтеся в школу, і нехай «учитель» у вашому виконанні буде, як у житті, – то занадто зайнятим, то суворим, то веселим.

Подивіться, яким «учителем» буде ваша дитина. У грі можна багато виправити, у тому числі й упереджене ставлення дитини до школи. Не припустимо залякувати дітей школою: «Ось підеш у школу, там тобі покажуть!» − особливо і без того невпевнених, несміливих і замкнених.

         Однак буває, що при всіх зусиллях батьків і, здавалося б, сприятливих умовах, бажання іти в школу і взагалі дорослішати у вашого малюка немає, навпаки, відновлюються дитячі звички, потреби і бажання.

         − Мамусю, я не хочу іти в школу. І заміж не хочу. І взагалі, не хочу рости. Адже, якщо я буду рости, то ти будеш старіти, а потім помреш (плаче). Я попрошу Діда Мороза, щоб він знову зробив мене маленькою, і ти будеш возити мене в колясці.

         Дівчинці 6 років – товариська розумна і зібрана дитина. Вона з інтересом і бажанням відвідує підготовчі заняття у школі, а також музичну школу і танцювальний ансамбль. Цілком самостійна у спілкуванні і щоденних справах. Останнім часом смокче пальчик і плаче у сні.

         Усе це елементи закономірної вікової кризи, яку психологи вважають характерною для семирічного віку, але сучасному поколінню дітей вона притаманна у 6 років. Одним із компонентів цієї кризи є перше усвідомлення кінця життя і неминучості смерті: чим розвинутіша дитина інтелектуально й емоційно, тим тяжче вона це переживає. Тому зверніться до психолога, щоб з’ясувати, що саме хвилює дитя і як «відірвати» його від переживань, пов’язаних із початком шкільного життя.

         Є й інші проблеми, які вимагають втручання психолога. Наприклад, чудова пам’ять, особливо у поєднанні з уривчастими енциклопедичними знаннями, які часто не дозволяють батькам правильно оцінити інтелектуальний розвиток дитини та готовність до школи.